З Днем народження вітаю
Біль таку тобі бажаю:
Губи від поцілунків,
Руки від подарунків,
Ноги від танців,
Тіло від коханців!

Дівчинка Маруся -
Сонечко й лапуся!
Ми тебе вітаємо
Всяких благ бажаємо!
Щоб тебе любили
Гуляти водили
Щоб ти все сміялась
І нічого не боялась
Навіть злого діда
Що під ліжком спить
Навіть злої баби
Що на люстрі висить
Будеш героїнею
Веселою богинею
А щоб тебе всі знали
Сонцем величали
Спортом ти займайся
Бігай і качайся
Будеш сильна як Кличко
Бо кінчається на «о»
А як буде сумно
Ти не забувай
Коли в серці шумно
Ти мене згадай
Подзвони по номеру…
Напиши мені листа
Я буду чекати
Ти моя мала!

Дружньо-бурлескне-жартівливе
ПОСЛАНІЄ

Більш півстоліття тому
Журавлі, забувши втому,
У станицю прилетіли,
З високої високості
Завітали птахи-гості
Й на одну хатину сіли.
Відчинили вміло двері,
«Ой поспіли до вечері, -
Мовили, по-людськи, стиха…
- Ой набралися ж ми лиха,
Доки знайшли вашу хату…
І вам мамо, і вам тату
Вам в дарунок принесли
Ось цього… - малюк-синочок
Хай росте, мов огірочок
У болгарськім парнику».
Мама з татом так зраділи,
З птахами за стіл засіли,
Їли, пили, випивали,
За звичаєм промовляли:
«Пийте, гості, ви до дна
Чи горілки, чи вина».
Гості довго не барились,
Встали, в пояс поклонились:
«Ой забули ще сказати,
Вашого синка як звати?... –
«Він Володя…» - нам пора
Вже летіть аж до Дніпра…
Не близька туди дорога
Ось від вашого порога,
Треба людям в слушний час
Подарунки дать від нас».
…Полетіли, полетіли,
Крилами залопотіли…
В Бондаренковій родині
Вже тісненько тій дитині
Журавлі що принесли…!
Ріс хлопчина мов з води:
Міг звірину вполювати,
Зайця запросто догнати,
Осідлати міг коня –
Мчати полем навмання.
Ріс Володя, виростав…
Якось вранці, як світало,
Батька-матір привітав
І таку їм річ сказав:
«Ось мені на думку впало –
(не маленька ж я дитина)
І мене і моїх друзів
Жде Велика Україна…
Мрію я у Львів податись,
У науці позмагатись.
Неуцтва порву я пута
Поступлю до інститута».
Як сказав, так і зробив.
Його рід на добрий задум
Шлях у Львів благословив.
Накінець в царині лева
Йому стрілась королева
І в однім прекраснім літі
Ставила чарівні сіті.
Диво-дивне – сміх до сліз –
Мов карасик – наш Володя
У ту сітку сам заліз.
Йшли роки, як плин ріки.
Доля випала така,
Що з Кубані козака
В Закарпаття зашпурнула,
Але ж Люба – королева
Знайшла його, не забула –
Йому серце віддала.
І ось згодом – мрія мрій! –
Появивсь у них синочок
З гарним іменем – Андрій.
Привітанню не кінець:
Сталось так, що в Трускавець,
Потім в Ужгород, в Поляну,
Бондаренко заїжджав,
І не думав, не гадав,
Що в Поляні – рай здаля! –
Стріне мене – Василя!
Все було в нас від душі
Бо ми не лише колеги,
Бо ми стали однодумці
І навік – товариші.
Хай Бондаренків славний рід
Не зна ні горя, ані бід,
Хай мир і злагода витають,
В усьому краї нехай знають,
Що буде, поки тепла хата
Ходитиме лиш брат до брата!
Щоб тьотя Дуся взяла з рук
Хлоп’я, що зветься вже – «Правнук»!
Ось час настав! Пора! Пора!
Налить в чарки води – вина!
І випить всім до дна! До дна!
І скажем Володимиру – «Ура»!!!