Зі школою прийшла пора прощання
І щемно стало на душі у нас.
Тут на лінійці вже стоїть востаннє
Наш неповторний, рідний, дружний клас.
Ми летимо в майбутнє незнайоме,
Прощай назавжди вже, шкільна сім’я!
Чекає нас нове і невідоме
І жде нас доля — кожного своя.
І буде легко й важко нам летіти,
Але назад немає вороття.
Усі ми виросли, віднині ми не діти.
Змужнілі й сильні ідемо в життя.
Хоч досвіду життєвого немає,
Та є бажання і мета ясна.
Ніхто свого майбутнього не знає,
Але бринить у серденьку весна
І кличе нас в дорогу, закликає
До світлого й дзвінкого майбуття.
Десь щастя нас на кожного чекає
І ми сміливо летимо в життя!
Прощай, дитинство, юність легкокрила,
Нове життя всі скоро почнемо.
І напинає вітерець вітрила —
Назустріч долі ми полетимо!
Колись, вже потім, пригадаєм школу,
Як промінець від дзеркальця стрибав…
Та разом вже не будемо ніколи,
Бо час прощання враз для нас настав.
Візьмімося за руки на прощання,
Згадаймо нині, як колись було.
І збережім назавжди без вагання
Дитинну дружбу і душі тепло.

У чарівний світлий час
Ми прийшли вітати вас!
Кажуть — вам сімнадцять літ
Й ви усі ідете в світ!
А малі ж, як ми були,
Як у перший клас ішли.
А тепер попідростали —
Просто тьоті й дяді стали!
От тепер вам буде класно!
У житті — все просто й ясно.
Світить сонечко вгорі,
Ти ж гуляй хоч до зорі!
Вже не гризтиме морока,
Що не вивчені уроки.
А за двійку мама й тато
Вже не будуть діставати!
Ти попробуй їх дістати!
Треба ще на стільчик стати.
Он якої вишини...
А які у них штани!
Більші в два рази за тебе,
Хлопці ж витяглись до неба!
І з такої висоти
Видно їм усі світи!
Всі красиві, ясноокі
В плечах — метр, такі широкі.
І тепер у тих хлоп’ят —
Туфлі номер сорок п’ять!
Ось такий собі портрет,
Ще й піджак, немов намет.
Ми приміряли одного —
Скільки ж нас вмістилось в нього!
Може шість, а може й сім,
Місця ж вистачило всім!
Ось які ті хлопчаки,
Українські козаки!
А дівчата, мов з роси,
Небувалої краси!
А розумні — всі таланти,
На голівках пишні банти.
Зав’язали їх востаннє
На урочисте прощання.
Й розійдуться між людьми —
Більш не будуть вже дітьми...
То ж ми шлемо всім вітання
І найкращі побажання.
Будьте сильні і сміливі
І, звичайно, всі щасливі!
Ну, та слів уже доволі —
Ми лишаємося в школі.
Обіцяємо завзято —
Ми з вас приклад будем брати!

Сьогодні в нас святковий день,
Чарівна музика лунає.
Співати хочеться пісень,
А біль розлуки серце крає.
Бо певний закінчивсь рубіж —
І юність наша тут скінчилась.
Відкриті двері нам навстіж,
Нова сторіночка відкрилась.
Тут все робилося для нас
З любов’ю, радісно, прекрасно.
І от настав прощальний час
Сумний і світлий одночасно.
Ми на порозі стоїмо,
А звідси різними шляхами.
На крилах вже полетимо —
Лиш небо й сонечко над нами.
За все ми вдячні вам без меж,
За те що вчили і любили.
І що журили, вдячні теж,
Що нам дорослий світ відкрили.
І ми, сьогодні, повні сил
Готові сміло в світ летіти.
Бажайте повних нам вітрил,
Хоч ми для вас всього лиш діти.
Та ми дорослі вже давно,
І в нас у світ свої дороги.
А тут усе, як у кіно, —
Нас проводжають до порогу!
Викладачі і рідні теж
Прийшли нам щастя побажати.
Ми вдячні щиро вам, без меж,
Зі мною теж бабуся й мати.
Які навчались тут колись
У рідних стінах в юні роки.
Вони тут вчились, відбулись!
І винесли свої уроки.
В своєму серці зберегли
Те світло, що дарують люди.
І через роки пронесли
І з ним жили і йшли повсюди.

Ну, от і все. Останній день навчання,
Шкільна лінійка, ще один урок.
Слова напутні і слова вітання,
Прощальний і останній наш дзвінок…
І на душі враз стало якось щемно —
Ми більше вже не будемо дітьми.
Відчули раптом, ясно й достеменно,
Що вже дорослі, всі дорослі ми.
Й відповідальні вже за долю власну,
За шлях, що самі виберем в житті.
За кожне слово, сказане невчасно,
За зустрічі й розлуки на путі.
За вчинки наші будемо радіти
І сумувати будемо одні.
Бо ми дорослі, ми уже не діти…
І перед нами всі шляхи ясні…
Лиш треба ту дорогу вибирати,
Що приведе до щастя і мети.
Легкого хліба в долі не прохати,
А з працею натхненною іти
І жити чесно, світло, з добротою,
Із сонечком в душі, щоб не було…
Іти завжди дорогою ясною
І до людей нести своє тепло.
Прощай, дитинство наше світанкове,
Уроки, друзі, радісні свята…
У школі в нас життя було чудове,
А школа нам і рідна, і свята…

Весна у літо переходить плавно
І світ навколо радісно цвіте.
Здається в перший клас ішли недавно,
Та відпливло дитинство золоте.
Кудись туди, де проживає казка,
Де розмовляють квіти і трава.
Де зігріває сонечкова ласка
І радість та любов — така жива.
І ось з шкільного рідного порогу
Для нас останній дзвоник продзвенить.
Й покличе юність у складну дорогу
І це в житті залишиться, як мить.
Мить дивовижна і така щаслива,
Де стільки сонця й радості було!
Шкільне дитинство й юність — справжнє диво!,
Що з дзвоником у вічність відійшло.
О добра доле! Дай могутні крила,
Ми помандруємо у світле майбуття,
Де наших мрій червонії вітрила
І нас чекає справжнє відкриття.

Під дощем чи у спеку,
Та в відведений строк
В школі кожной весни
Є останній дзвінок.
Перший крок він сміливий,
Він — дорога у світ
Результати важливі
Шкільних прожитих літ
Він проводить у входу
У безмежність доріг.
У будь-яку погоду
Проведе за поріг.
Він стрімкий, він нестямний
Він — трамплін в життя
Він сигналить початок
Наших мрій відкриття.
Скільки в нім хвилювання
В далину кличе звон
Гіркота розставання і надій
Сподівань, мрій мільйон.
Під дощем чи у спеку,
Та в відведений строк
В школі кожной весни
Є останній дзвінок.