Школа! Школа! Дитинство крилате!
І чарівної юності дні.
На тепло і на радість багате,
На веселі розваги й пісні.
Ми жили тут завзято й цікаво.
Всі учились, дружили й росли.
Справ цікавих було в нас на славу!
В школі ми все на світі могли!
Ми не знали де дійсність, де казка,
Бо у мріях чарівних жили.
Зігрівала любов нас і ласка,
З класу в клас ми мужніли й росли.
Вилітаєм, як бджоли на квіти.
Кожен з нас полетить хто куди.
А для школи лишились ми — діти...
Назавжди, назавжди, назавжди...

Школа! Школа! Це будні і свято.
Це уроки цікаві й весь світ!
Рідна школа — це друзів багато.
Це дитинства і юності цвіт!

Ще кілька днів і вересень покличе
Дітей у школу, бо навчатись час.
І зацвітуть від посмішок обличчя,
І будуть зустрічі, і буде все гаразд!
А всюди квіти і палкі вітання,
Уроки знову і перерви теж.
За парти сядуть діти без вагання,
Бо пізнанню нема ніколи меж.
А поки… Поки літо догорає,
Два дні лишилось й продзвенить дзвінок.
Ну, а душа вже зустрічей бажає
І хочеться скоріше на урок.

Щоб у світі не згубитись,
Треба вчитись, вчитись, вчитись!
А дитину — книжка вчить,
Як на світі треба жить!
Хто завжди книжки читає,
Той багато в світі знає.
Щастя в ліності нема...
Вчення — світ, невчення — тьма!
Той, хто грамоти уміє,
Добре жне і добре сіє.
Тож, як хочеш більше знати,
Треба трохи менше спати!
Як здобудеш ти освіту,
То побачиш більше світу.
Вчення в щасті украшає,
А в нещасті — утішає!
От, якщо біда докучить,
То і розуму научить.
Але ти біди не жди,
З розумом у світ іди!
Хто у праці жити звик,
Без роботи день, як рік!
А для нашого Федота
Не страшна уся робота!
Як без діла день сидіти,
Можна й справді одубіти.
То ж без діла не сиди,
Справам добрим лік веди.
На людей в житті складайся,
Але розуму навчайся.
І хоч що в людей питай,
Але власний розум май!
Перед розумом і сила
Знітиться й стоїть безсила.
То ж за книжечку берись
І учись, учись, учись!
Є таке в людей повір’я,
Що пташину красить пір’я.
Красна ж розумом людина,
А тому — учись, дитино!
Ти ніколи не журись,
А за діло враз берись.
Той, хто дбає, той і має,
Як не спить і не дрімає!
Праця всіх людей годує,
Лише лінь усіх марнує.
Люди знають, білоручки —
Дармоїди й недоучки!
Ти свого часу не гай,
А батькам допомагай
Прибирати, прати, шити —
Так навчишся все робити!
А зробив хороше діло,
Можна йти гуляти сміло.
Як роботі вже кінець —
От тоді ти молодець!
Як поробиш ти до поту,
То і їстимеш в охоту.
Бо, як кажуть, без трудів
Не їстимеш пирогів!
Слово старше, аніж гроші,
А тому ним дорожи.
Не усі слова хороші,
Ти ж найкращі з них кажи!
Правда в світі, як олія,
Випливати всюди вміє.
До уваги це бери
Й тільки правду говори!
Око бачить далеченько,
Розум здатний більш сягнути.
То ж учись, моє серденько,
Щоб розумним в світі бути!
Куй залізо, як гаряче,
Не зігнеш його інакше.
Й ти житті не байдикуй,
А старайся і працюй!
Слово — це вам не полова,
А язик — не помело.
Думай, як сказати слово,
Щоб не соромно було!
Шануй батька й рідну неньку,
Буде скрізь тобі гладенько.
У житті ти мусиш знати,
Що найкращі — батько й мати!
Все найкраще переймай,
Лише зла скрізь уникай.
Бо ж людина з юних літ
Для добра приходить в світ!
Той не друг, хто медом маже,
Друг лиш той, хто правду каже.
Бо, що правда — то не гріх,
А як збрешеш — всім на сміх!
Хто добра усім бажає,
Той і сам добро те має.
Хто його робити звик,
Це — хороший чоловік!
Хочу я, щоб кожен знав:
Не бери, де не поклав.
Потім буде каяття,
Та не буде вороття!
Якщо є у тебе ніж,
Сім раз зміряй — раз одріж.
Врізаного ж не приставиш,
Тільки клопоту прибавиш!
Робиш добре, то не кайся,
Бо приємно це робити.
Робиш зло — зла й сподівайся.
Важко злим на світі жити!
Чужим добром не збагатієш,
Якщо сам робить не вмієш.
Хочеш їсти калачі —
Не засиджуйсь на печі!
Млин наш меле — мука буде,
Язик меле — біда буде.
То не треба лепетати,
Умій вчасно промовчати!