В твоєму погляді я бачу,
Зірки і сонце золоте,
Коли всміхаєшся неначе -
Усе трояндами цвіте.
Нехай любов, натхнення, мрії
Завжди в душі твоїй живуть.
Хай щастя серце твоє гріє,
Бо ти і є весна... майбуть.

Дівчино, образи незримі
Мені являються вві сні,
Зірниці в небі лебединім,
Дощі пахучі навесні.
І ти, поміж волошок синіх,
Серед квіток пахучих злив,
Моя одна, моя єдина,
Прекрасна, та, якою снив.

Весна барвистим рушником
Протерла зимове віконце,
І знов пташиний лине спів,
І яскравіше світить сонце.
І молодіють знов жінки,
Як проліски, на жовтолисті,
А усмішки, немов квітки,
Цвітуть грайливо на обличчях.
Хай сонце заходить з весною в твій дім
Хай з снігом розтануть і біль твій і гнів
Хай білий підсніжник любов принесе
І хай тобі завжди весело буде
Хай пролісок перший дарує тобі ніжність,
А сонце весняне дарує тепло
У березні вітер несе хай надію
І щастя, і радість, і тільки добро!

Минуло кілька літ відтоді,
На небі зіронька зійшла,
Недаром кажуть у народі,
Та зірка щастя принесла
Одному з хлопців на землі.
У ясні оченьки твої
Я зазирнути нині хочу,
І щастя й долі побажать,
Нехай завжди вони зорять
Від радості. Лихої долі,
Даруй мені своє кохання,
Даруй себе, даруй любов,
Даруй увечері і зрання,
Даруй опівдні знов і знов.
Даруй навік той скарб безцінний,
Тримати його в руках своїх,
І в щасті, майже Богу рівний,
Я ниць паду до ніг твоїх.
Я тобі принесу - принесу
Сонце, море, траву і росу,
Я тебе пронесу - пронесу
Через дні і віки, мов зорю,
Я в тобі пробуджу - пробуджу
Ще не знану дівочу красу,
І тобі лиш одній покажу
Я весну в яблуневім цвіту.

Тобі дарую ночі я і дні,
Думки свої, веселі і сумні,
Ти світиш, наче зірка в вишині, -
Мені...
Бачу тебе, як дивлюсь в небо земне,
Твоя усмішка лиш мені приємна,
Пишу вірші, шукаю вічні теми -
Для тебе.
Якщо розлучить доля нас на час,
Люби мене сильніше у сто раз,
Аби вогонь любові не погас
Між нас.

Чом, дівчино кохана, знову
Ти відбираєш мені спокій
Своїми синіми очима
Тону у них, мов у глибокій
Криниці я. Втрачаю мову,
І забуваю все на світі,
Коли разом з весняним ранком,
Що запалив на сході ватру,
А зорі вже нарив серпанком,
Дивлюся в оченята світлі.