У слові — вчитель — все життя і мрії,
Політ душі і веселковий цвіт.
Найкращі помисли, свята любов, надії,
І вчитель сам — це неповторний світ.
Він все життя з відкритою душею
Йде до людей, щоб світло донести.
Учитель сяє для усіх зорею
І відкриває їм нові світи.
Несе він людям серце на долоні,
І щиро вірить в правду й доброту.
Сьогодні в нього посивілі скроні
І долю вчитель має непросту,
Та серце в нього світле і пречисте,
Душа дитинна — пелюстковий цвіт.
Вітаєм вас сьогодні урочисто
Й шлемо гарячий і палкий привіт!
Ви працею повагу заслужили,
Турботою і вірою в життя.
Ви людські долі світлими робили,
І відкривали їм щасливе майбуття.
Ви плідно та успішно працювали
Багато років і десятиліть.
Та визнання і слави не чекали,
А працювали чесно кожну мить.
Промчали роки, навіть трохи щемно,
За горизонти молодість спливла.
Вклоняємось вам, дорогі, доземно.
Бажаємо здоров’я і тепла,
Вас завжди будуть люди пам’ятати,
Допоки й віку, за любов святу.
Бо кожному з них є про що згадати.
І щире слово, й вашу доброту.
Спасибі всім і кожному окремо
Вам, ветерани праці, від душі!
Сьогодні ми любов свою несемо
Даруємо вам квіти і вірші.
Спасибі всім і кожному окремо
За дні важкі і ніченьки без сну.
Сьогодні ми любов свою несемо,
В осінній день даруємо весну,
Щоб вам було і сонячно, і світло,
Щоб вам всміхались діточки малі,
Щоб серденько від радості розквітло
І довгим-довгим вік був на землі.

Вам не потрібні титули і слава
Вам мали присвятити ми вірші,
Бо Вчитель – не професія, не справа,
Це подвиг, це покликання душі!
В далекому майбутньому я вірю,
Де люди будуть мов одна сім’я ,
Відкриють вчені ще одне сузір’я ,
Що буде мати вчителя ім’я!

Учителю! Твої уроки –
То сплав любові і вогню.
Ти віддаєш жертовно роки
Без упереджень і жалю.
Не думаєш, що будеш мати,
Яка відплата за твій труд.
Стаєш, як друг, як батько й мати-
Безцінний скарб береш до рук.
До тебе йдуть у мріях діти-
Згораєш в буднях, як Ікар,
Навчивсь страждати і радіти,
І розкривать в них Божий дар.
Сьогодні – свято! Посміхайся!...
Для тебе літо у танку.
Ти – найщасливіший – зізнайся
Хто ще спізнав любов таку?

Золоті знов каштани й тополі,
Шкільний дзвоник як серця ритм,
І в твоїй учительській долі
Вічним трепотом він дзвенить.
Кличе, зве, поринає у спомин,
Де велика родина, шкільна вся сім’я,
Де твоїх зірочок небо повне,
Та єдине для них твоє, Вчитель, ім’я.
Із рожевих світанків дитинства,
Доброти, тепла та любові,
Із батьківства та материнства
Вся твоя учительська доля.
Світлом сонця удача хай лине,
Як в калиновій казці неначе,
І нехай джерелом в ній неспинним
Буде радість і сміх дитячий.

Перша заповідь учителя – любити!
Це, перш за все, життя,
Бо в ньому жити:
Посіяти, плекати і радіти;
І знати, що добро росте,
Що вклав ти частку серця
В це створіння
І мудрість й душу,
Тільки май терпіння,
Бо довго проростає те зерно,
Воно ж бо вічне,
В терніях воно.
А друга заповідь учителя – любити!
З натхненням діяти, творити,
Шукати і знаходить сходи,
І підійматись до зірок,
А кожним кроком є урок.
Ще й третя заповідь учителя – любити!
З своєю совістю дружити,
Щоб час пройшов
Й лови себе на слові:
Дорога вчителя вся виткана з любові!

Уся шкільна наша родина щиро вас вітає.
 Щастя, здоров'я й успіхів вам бажає,
 Дай вам, Боже, ще довго молодіти,
 Та й не одну осінь ще з нами зустріти.
 За те тепло, що в серці нам вкладаєте,
 Любов до рідної землі,
 За те добро, якого нас навчаєте,
 Спасибі, дорогі учителі!