Ми – покоління нове, молоде,
Нова доба, чи ера, чи період.
Бо ми-народ, який вперед іде,
Не дивиться ні вправо, ні наліво.
Ми – покоління нове, молоде.
Ми віддані своїй державі.
Епоха перемін і змін гряде,
І зміни ці робити кожен вправі.
Ми – покоління нове, молоде,
Рішуче, вільне від кайданів і оков.
Народ не жде, і час не жде, -
Вставай, не спи, наш час прийшов!
Ми – покоління нове, молоде,
Прийшли разом із ранньою весною.
Кого чекаєм ми? Ну як кого?! Тебе,
Готового до боротьби, до бою!

На  вас,  завзятці-юнаки, 
Борці  за  щастя  України,
Кладу  найкращії  думки, 
Мої  сподіванки  єдині.
В  вас  молода  ще  грає  кров, 
У  вас  в  думках  немає  бруду,
Палає  в  серці  ще  любов 
До  обездоленого  люду..
Не  занехайте  ж  ви  її, 
Не  розгубіть  по  світі  всує,
Нехай  вона  ваш  дух  гартує
У  чесній,  славній  боротьбі!
Бо  стоголовий  людський  кат 
Лютує,  дужчає  щоднини...
Не  можна  тратить  і  хвилини,
Поки  ще  стогне  темний  брат.
Поки  живий,  -  мерщій  несіть 
Сліпому  світиво  просвіти,
І  в  серце,  смертію  повите,
Живу  надію  закропіть!
Вшануйте  рідну  його  річ, 
Назвіть  без  хитрощів  своєю
І  розженіте  над  землею 
Ви  непрозору,  глупу  ніч...
Най  кат  жене,  а  ви  любіть
Свою  окрадену  родину,  -
Й  за  неї  сили  до  загину
І  навіть  душу  положіть!

Всіх хто душею молодий
Вітаю я зі святом,
А таких на Україні –
Не перерахувати!
Усі кому до тридцять
Сьогодні ви святкуйте,
Гуляйте, веселіться,
Грошей ви не шкодуйте.
І кому під п’ятдесят,
Теж не відставайте,
Друга молодість цвіте –
Її користайте.
Бажаю сьогодні
Всім гарно гуляти,
За майбутнє України
Келихи підняти!

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі…"
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!"

Така краса довкіл буяє,
В словах цього не передать!
Шкода, що швидко час спливає,
Не зупинити, не догнать.
А жаль, що молодість не вічна,
Так пропливає, наче мить.
А вся ця таїна космічна
Кудись летить собі, летить.
І хвилю запитань здіймає.
А час біжить за роком рік.
І людям знань не вистачає,
Бо на землі короткий вік.
А так хотілося б все знати,
Й куди Земля тримає путь...
Ну, як нам роки перейняти,
Щоб молодими довше буть?
Бо ж тільки в молодості сила
Нас підніма в небесну вись.
Лише у молодості крила
Нестримно нас несуть кудись.
Та юні роки відшуміли
В любові, в мріях, у піснях.
І лиш на згадку залишили
Солодкий спомин в наших снах.

У  годину  вечорову,  тиху  та  прекрасну, 
Дві  бабусі  розмовляють  про  молодь  сучасну. 
—  Нині  молодь,  —  перша  каже,  —  квола  й  дрібнувата. 
І  хлоп’ят  високих  мало,  і  низькі  дівчата. 
А  колись  же  виростали  і  дівки  високі, 
І  хлоп’ята,  як  орлята,  у  плечах  широкі. 
Друга  ручкою  махнула: 
—  Та  й  чудні  ж  ви,  мила! 
Звідки  нині  в  молодого  візьметься  та  сила? 
Та  хіба  ж  воно  угору  пожене  фігуру, 
Як  щодня  гасає,  біга,  робить  фізкультуру? 
Всякі  кроси  там,  та  бокси,  та  змагання  різні, 
Та  драбини  аж  до  стелі,  та  коржі  залізні… 
Як  посмикає  ті  гирі,  боксом  як  поб’ється, 
То  й  життя  йому  немилим  і  гірким  здається. 
А  як  ляпнеться  з  колоди  чи  впаде  з  кобили, 
То  яке  вже  там  здоров’я?  Звідки  будуть  сили?