Я листи читаю,
Які ти приносиш.
Я радію серцем,
Коли ти приходиш.
Я збираю листя
Поглядом яскраве.
Осінь - листоноша,
Успіх тобі й слава.

Я щодня питаю в листоноші,
Жду листів, - а їх нема, нема...
Де ви, рідні, де, мої хороші?
Степ і степ, мов безгомінь німа.
Все частіш в думках на північ лину,
А полки на схід ідуть, на схід...
З боєм ми проходим Україну,
Ідемо шляхами горя й бід.
Та що дальша там лежить дорога, -
То скоріш я знов побачу вас, -
Рідний дім, дружину край порога
І дочку, що жде мене ввесь час...

Що за вершник вранці при дні
Під дворами їздить на коні?
Чом він їздить, вершник, і чому
Всі дівчата раді так йому?
Це тому, що в нього вість хороша,
Це тому, що вершник - листоноша!
В нього сумка шкіряна при боці,
Гудзики блискучі, аж кричать.
Знає він: ревнують нишком хлопці,
Як листи приходять до дівчат.
Хто дівчатам пише? Відкіля?
Кожен лист підозру їм вселя.
Їздить вершник, возить день при дні
І прості листи, і заказні.
Із Паміру тітці Веклі лист,
Значить - пише син-артилерист.
Цінний лист з Москви Хомі Рудому -
Це диплом йому із виставкому.
От і їздить вершник по дворах,
Виклика сусідів через тин...
Всю вже пошту він віддав. В руках
Залишився тільки лист один -
Заказний, Тетяні Ковальчук,
З просьбою "вручить до власних рук".
Тільки - як зарадити цій просьбі?
П'ять Тетян Ковальчуків в колгоспі,
П'ять Тетян - кому з них? Таємниця...
Може, це - Тетяні-садівниці?
Може, просять друзі-садоводи
Надіслать дерев нові породи?
Під'їздить до двору поштальйон, -
Сумніви беруть його в полон:
Ну, а що, як це, бува, не їй,
А Тетяні другій - ланковій, -
Тій, що хата в неї край ріки,
Що найкращі в неї буряки?
Ну, а що, як це Ковальчуковій -
Вчительці, що в школі початковій?
П'ять Тетян - як бути листоноші?
П'ять Тетян - і всі вони хороші...
І мандрує з двору та до двору,
І не знає - кликати котору?
Заїжджає хлопець до сільради,
В голови питається поради:
- Так і так... Чиї на лист права?
- Розпечатуй, - каже голова, -
Якщо лист сугубо офіційний -
Розпишусь - і можеш бути вільний.
А як ні... - Та й розпечатав лист.
І такий в листі таївся зміст:
"Я не раз вас зустрічав у клубі,
По газетах знаю вас... З тих пір
Ви моєму серцю стали любі,
І з тих пір шукає вас мій зір...
Одпишіть, - якщо просить я вправі, -
Моя зоре, квітко польова!"
- Не втручаюсь у сердечні справи, -
Каже безпорадно голова. -
Одшукай Тетяну Ковальчук,
Передай листа "до власних рук".
Їздить вершник, возить день при дні
І прості листи, і заказні...
В кожній хаті він бажаний гість,
Бо приносить всім хорошу вість,
Але цю сердечну таємницю
Так він і не зна, кому повість?

Листи, перекази на кошти...
А телеграми любих, матерів?
За тебе, віковічна наша пошто,
І за твоїх зв'язківців-поштарів!

Зранку сіється пороша,
Свище вітер над селом.
Заблудився листоноша
Із твоїм, мабуть, листом.
Замело навкруг дороги,
За поріг не ступиш крок.
Взую валянки на ноги
Та вдягнуся в кожушок, -
І гайда мерщій до хати
Розчищати сніжний шлях,
Хоч у мене від лопати
Біль лишається в руках...
Вже вологою набрякла
Сорочина на мені.
Зір туманять поту краплі
І припущення сумні.
Я, знеможений до краю,
Повертаюся у дім, -
Листоноша десь блукає
Пів зими з листом твоїм…